РАДІОПРИЙМАЧ

Радіола




Радіоприймачи для провідного радіо

Радіоприймач

Радіоприймач

Радіоприймач

Рідоприймач 1930 року випуску


Радіоприймач

Радіоприймач

Радіоприймач

Радіоприймач

Радіоприймач

Радіоприймач




Транзисторний радіоприймач

Транзисторний радіоприймач – це прилад в якому для посилення сигналів, перетворення їх по частоті і детектування використовують напівпровідникові прилади (головним чином транзистори і напівпровідникові діоди ). Термін «транзисторний радіоприймач» увійшов в вживання в 50-х рр. ХХ ст., коли почалося промислове освоєння транзисторів і їх вживання в радіоприймачах різного призначення – радіомовних, телевізійних, зв'язкових і так далі.

Транзисторний радіоприймач удосконалювалися у напрямі розширення діапазону робочих частот і збільшення потужності транзисторів, а також підвищення стабільності їх електричних характеристик і поліпшення експлуатаційних показників. Так, транзисторний радіоприймач звукового мовлення спочатку випускалися головним чином для прийому сигналів амплітудно-модульованих коливань (у діапазонах кілометрових, гектометрів хвиль, а з 60-х рр. — і декаметрових хвиль); в кінці 60-х рр. з'явилися «всехвилеві» транзисторні радіоприймачі, що могли приймати сигнали частотно-модульованих УКВ(ультракороткі хвилі) коливань. У 70-х рр. більшість радіомовних приймачів, що випускаються промисловістю, — транзисторні. Переваги транзисторів (мініатюрність, малі значення живлячої напруги і споживаної потужності) дозволили значно зменшити розміри і масу приймачів і використовувати для їх живлення корпуси, що поміщалися всередину, малогабаритні гальванічні елементи і акумулятори. В результаті набули масового поширення портативні, кишенькові і мініатюрні радіомовні транзисторні радіоприймачі.

З розвитком мікроелектроніки відбувається перехід від транзисторних радіоприймачів, виконаних на дискретних транзисторах, діодах і ін. радіоелементах, до транзисторних радіоприймачів, в яких використовуються модулі і інтегральні мікромініатюрні електронні пристрої, що ще більш підвищує якість транзисторного радіоприймача і дозволяє ввести ряд експлуатаційних зручностей (автоматичне налаштування, сенсорне управління, цифрову індикацію частоти налаштування і тому подібне).

Радіоприймач




Радіола

Побутовий радіоелектронний пристрій, який конструктивно об’єднує в одному корпусі радіоприймач і електрофон. Такі вузли, як підсилювач звукових частот, блок живлення і гучномовці в радіолі є загальними.

«Золота ера» радіоли припала на 1940 – 1970 роки. Це пояснюється тим, що лампові радіоприймачі тих років мали великогабаритний корпус, що дозволяв без додаткових витрат розміщувати електропрограючий пристрій. У середині 1970-х років, у зв’язку з широким застосуванням напівпровідникових приладів і поширенням компактних транзисторних радіоприймачів, популярність радіоли стала падати. Вони поступилися місцем іншим комбінованим пристроям – магнітолам з касетами, а пізніше – комбінованим пристроям, що містять програвач оптичних дисків або цифровий програвач.

Перша радіола в СРСР – С ВГ-К (рос. Супергетеродин Всеволновый с Граммофонным электропроигрывающим устройством, Консольный) була випущена Олександрівським радіозаводом в 1938 році. Останньою серійною радіолою на просторі колишнього СРСР стала «Серенада РЕ-209», випущена в 1992 році Владивостоцьким заводом «Радіоприлад».

Походження терміну

На початку XX століття в США з'явився товарний знак «Radiola», названий, імовірно, на честь рослини, під яким випускалися радіоприймачі та інша побутова радіоелектронна апаратура. Моделей, що представляють собою поєднання радіоприймача з електрофоном, серед них небагато.

Термін «радіола» в російській мові, а згодом і в українській, по всій видимості, виник у зв'язку з попаданням до СРСР партії апаратів, що поєднували радіоприймач з електрофоном, випущених під товарним знаком «Radiola» (аналогічно терміну «патефон», назва якого виникла від товарного знаку «Pathe»).

Самі американці використовують стосовно радіоприймачів з вбудованим електрофоном термін «radiogram» (від radio + grammophone). Схожий термін мається в чеській мові — «gramoradio». (за матеріалами Вікіпедії)

Радіола "Рекорд"
модель 1950 року

Радіола

Радіола

Радіола Радіола


Радіола "Рекорд-309"

Радіоприймач

Радіоприймач


Радіола "Беларусь-59"
модель 1959 року

Радіоприймач

Радіоприймач Радіоприймач

Радіоприймач

Радіоприймач


Радіола "Дружба"

Радіола мережева лампова «Дружба» з IV-кв 1956 року випускалася на Мінському заводі імені Молотова, з 1957 року це Мінський завод імені Леніна. Радіола міжнародного класу «Дружба» в 1957 році на Всесоюзній промисловій виставці отримала високу оцінку, а колектив заводу був нагороджений дипломом «За особливі досягнення у галузі освоєння нової техніки». У 1958 році на міжнародній виставці в Брюсселі радіола «Дружба» визнана однією з кращих моделей року і нагороджена золотою медаллю і дипломом І ступеня. Радіола має 11-ти ламповий всехвильовий радіоприймач, об'єднаний в футлярі з універсальним 3-х швидкісним електропрограваючим пристроєм. За конструкцією, електричній схемі і всіма параметрами радіола «Дружба» практично збігається з радіолою «Люкс» Ризького заводу ВЕФ. Незначні відмінності присутні в конструкції і електричній схемі блоку живлення, кількості витків контурів і в різниці номіналів радіодеталей (http://rw6ase.narod.ru/).

Радіоприймач

Радіоприймач


Радіола "Латвія"

Радіоприймач

Радіоприймач Радіоприймач


Радіола "Ригонда"

Радіоприймач

Радіоприймач


Радіола "Контата-М"

Радіоприймач

Радіоприймач

Радіоприймач


Радіола "Серенада-208"

Радіоприймач

Радіоприймач

Кiлькiсть переглядiв: 798

Коментарi