Ніка  Ніка

 Ніка



Життєвий шлях генерал-майора Зуба Івана Григоровича.


Рішенням виконкому Варвинської селищної Ради депутатів трудящих Варвинського району, Чернігівської області за №28 від 21.04.77 р. за великі заслуги перед народом в період Великої Вітчизняної війни та в мирному будівництві генерал-майору Зубу Івану Григоровичу було присвоєно звання Почесний Громадянин смт. Варви.

Зуб Іван ГригоровичНародився Іван Григорович в с. Озеряни Варвинського району Чернігівської області (на той час Полтавської губернії) в 1908 році в сім’ї селянина. Його батьки ні землі, ні господарства не мали, а працювали в наймах у поміщика.

В 1921 році Іван Григорович закінчив курс Озерянської 4-х річної трудової школи.

До 1925 року працював учнем, а потім майстром, в майстерні по ремонту чобіт в Озерянах.

У 1923 році він став комсомольцем, активно включився до суспільної роботи. Через два роки очолив сільську раду, а потім здобував освіту у Прилуцькому педагогічному технікумі. Технікум закінчив з дипломом викладача історії та суспільних наук середньої школи.

В 1931 році став членом ВКП(б), працював вчителем на Прилуччині, начальником політвідділу МТС, редактором Срібнянської газети, секретарем райкому партії. В березні 1936 року був призваний до лав Червоної Армії і призначений редактором 5-ої танкової бригади м. Харкова.

Подальшу свою долю Іван Григорович пов’язав з армією. В грудні 1939 року його призначають начальником Тбіліського політичного училища. Паралельно навчається у Військовій Академії ім. Фрунзе.

В серпні 1941 року Івана Григоровича призначають військовим комісаром Закавказької зони протиповітряної оборони (ППО), де він працює до грудня 1941 року.

З початку 1942 року і до останніх днів війни – у діючій армії. Брав участь у десантній операції в Криму, а під час боїв на Кубані був тяжко поранений. Після семимісячного лікування знову повернувся на фронт. З кінця 1943 року займає посаду начальника політвідділу 124-го стрілецького корпусу.

Після війни Зуб І.Г. працює начальником політвідділу 17 корпусу ППО м. Баку, потім начальником політичного управління військ ППО Бакинського району, а з червня 1951 року працює начальником політуправління військ ППО Московського військового округу.

26 червня 1953 року полковник Іван Григорович Зуб приймав участь в арешті Лаврентія Берія. Того дня він знаходився на службовій дачі у Філях, коли його порученець повідомив про наказ прибути до міністра оборони, обов’язково мати особисту зброю без кобури, а в кишені.

Це здивувало Івана Григоровича, чого це з пістолетом до міністра? Але його помічник нічого не сплутав. Дійсно, Булганін чекав полковника, бо до кабінету міністра його пропустили негайно.

Міністр був спокійним, привітним і, привітавшись з гостем, задав декілька звичайних запитань. Одначе з них, як пізніше виявилося, Булганін хотів отримати важливу інформацію про здоров’я, сміливість, наявність зброї, уміння стріляти… далі наказав почекати у приймальні. Сюди почали сходитися знайомі Зубу люди, теж високопоставлені військові. Вони, як і Зуб, побували у міністра. Туди кілька разів заходив і перший заступник міністра Г.К.Жуков. В цей час у колишньому кабінеті Сталіна тривало засідання Президії ЦК КПРС – вирішувалась доля Берії. А офіційна версія появи групи військових у Кремлі виклик на нараду. Всі шість чоловік з тієї групи пройшли в кімнату відпочинку, що поряд з кабінетом, де Засідала Президія.

Ніхто не здогадувався про справжню причину виклику (може, крім Жукова) тому обмінювалися загальними репліками, жартували. Нарешті з кабінету вийшли Булганін і Хрущов. Вони зразу повідомили причину виклику: «Вам доручається арешт Берії. Готові?» Не приховувалося й те, що, в разі провалу операції, вони будуть оголошені ворогами народу.

За деякий час група розосередилася по своїх місцях. До кабінету Маленкова всі повинні були зайти після його дзвінка. І ось час пробив. До кабінету зайшла вся група. За столом сиділи члени Президії на чолі з Маленковим. Неподалік нього – Берія. Одні з дверей знаходилися у нього позаду.

Коли зайшли військові, дехто з членів Президії підхопився. Жуков усіх заспокоїв, мовляв, не хвилюйтеся, сідайте. А решта з трьох боків підійшли до Берії. Маленков сказав6 «Пропоную ще раз розглянути питання про Берію». І тут запропонував його заарештувати. Усі проголосували «за».

Берія під дулами пістолетів сидів нерухомо. Потім заарештованого вивели. Зайшли в кімнату відпочинку. І тут Берія ожив. «Сідайте», – привітно звернувся до всіх, але в голосі була хазяйська нотка. «Мовчати!» – миттєво відреагував Жуков. Далі Берія попросився в туалет. Йому дозволили, але перед цим зрізали всі ґудзики на штанях. Берія тримав штани руками, і це позбавляло його раптових дій.

Потім було замінено караул на своїх людей. Берію з Кремля вивезли в темну пору доби. Все минуло гладко.

За успішне виконання операції 3 серпня 1953 року Івану Григоровичу присвоєно звання генерал-майор. Деякий час він працював членом Військової Ради армії особливого призначення.

В 1962 році призначений начальником факультету Військово-політичної Академії ім. В.І.Леніна, де пропрацював 9 років і за вислугою років був звільнений на пенсію.

Його ратна служба відзначена чотирма орденами Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни першого ступеня, двома орденами Червоної Зірки, багатьма медалями.

24 квітня 1988 року Іван Григорович Зуб пішов з життя, але зосталась гаряча пам’ять про нього у серцях тих хто знав цю людину.

Зуб Іван Григорович Зуб Іван Григорович Зуб Іван Григорович Зуб Іван Григорович

Зуб Іван Григорович Зуб Іван Григорович

Зуб Іван Григорович Зуб Іван Григорович

Зуб Іван Григорович

Зуб Іван Григорович

Зуб Іван Григорович

Кiлькiсть переглядiв: 406

Коментарi